Поглянь сьогодні у віконце, доню...
Надворі темно вже. Так тихо скрізь.
Я ніжно знов візьму твою долоню,
Напевно буде море тихих сліз...
Напевно зрозумію обережно,
Що вперше віддалятись час настав!
І що потреба вже не є безмежна...
Бо сон твій, ляле, самостійним став...
Не зможу розказати, що востаннє...
А ти, як завжди до грудей моїх
Притулишся... І спалахне прощання!..
Душею відірву від уст твоїх
Цей смак. Цю насолоду неповторну!
Шукатимеш вже іншу їжу ти.
Дорослу. Не матусину... Недобру -
Не рятуватиме від самоти...
Так боляче. Не у віконце погляд...
У вічі лячно дивишся мені...
О, як би допроситися у Бога
Ночей майбутніх, що не є сумні?..
О, як би за життям таким встигати?!
Не плач, кохана донечко, не плач...
За тебе плакати десь буде мати!..
Звикай... І якщо зможеш, то пробач.
Січень 2024