Мамо, менi важко! Я страждаю.
Скiльки часу вже не бачилися ми...
Вашi очi, Вашi руки пам’ятаю!
Хочеться в обiйми, щоб зiгрiли Ви.
Мамо, так судилося, напевне.
Але це буває не пiдсилу всiм…
Щастя, що без Вас таке мiзерне!
Ласки Вашої так хочеться менi.
Знаю, мамо, Вам також нелегко.
Знаю молитесь за мене нiч i день!
Не хотiлося мені, щоб так далеко…
Та по-iншому розклала доля все.
I тепер ось що ми маєм, мамо?
Я далеко зовсім, вдома - Ви одна...
Так несправедливо! А в душі погано.
Вiдповiдi на «чому так» в нас нема.
Скiльки так продовжуватися буде?
Мама, менi хочеться до Вас…
Погляд Ваш сумний я не забуду,
В день, що розлучила доля нас...
Важко, мамо! В серцi моїм мука,
Хочеться любовi й теплоти!
Хочеться прильнути в Вашi руки,
Зазирнути в очi чистоти…
I не вистачає часто так поради…
Так потрiбно, щоби поруч були Ви.
Так потрiбно чути слово правди -
Материнське слово доброти.
Що ж, матусю, будемо чекати...
Вiрю я, що скоро прийде час,
Коли разом будем бiля хати,
Яка довго так чекала нас.
10 червня 2012